Як досвідчений друг київської хунти і укрофашіст в законі – висловлюю глибоку тривогу і крайнє розчарування результатами своєї інспекційної поїздки до м Львів (Західна Україна).

На вулицях цитаделі українського фашизму постійно чути російську мову. Серед білого дня йдуть екскурсії для російськомовних груп. Самосудів не зафіксовано.

Вулиця Руська так і не перейменована у вашингтонському; вулиця Чайковського є, вулиці Вагнера немає. Прапорів УПА мало, свастик немає взагалі. На вулиці Коперника на стіні чистою українською написано: “Місце нацизму – на звалищі історії”. На Староєврейській вулиці мене вітала жінка з негреням в колясці. Вулицею Бандери ходять студенти Політехнічного університету.

У музеї на центральній Площі Ринок працює виставка “Нариси єврейського кварталу”. На “патріотичному” книжковому розвалі на бульварі Шевченка – на одну жалюгідну антисемітську брошуру доводиться пара дюжин томів про історію більшовицької окупації України. З нагоди вихідного дня біля цієї торгової точки під чорно-червоним прапором згадують минулі дні літні бійці УНА-УНСО, але їх помітно менше, ніж людей навколо шахової партії у сусідній лавки.

В обмінниках приймають рублі (хоча, звичайно, дивуються, якщо хтось хоче їх купити). Городяни розслаблені і доброзичливі, погода сонячна, кави смачний. Працює магазин іграшок “Чебурашка” і інший, з левеням біля входу, – тим самим левеням, який співав пісеньку разом з черепахою …

Є практичну пропозицію: озлоблений антиросійський захід України для поточних потреб російської пропаганди знімати в Люберцях. Воно й ближче, і свастик більше, і в рило там російській людині схлопотать набагато легше.