Прем’єра постановки твору Тараса Шевченка “Катерина” на камерній сцені театру Заньковецької.
21 грудня, Національний український академічний драматичний театр імені Марії Заньковецької (вул. Лесі Українки, 1)

«Шевченко – містик, який існує на ментальному рівні. Коли я працював надпостановкою, вразило, що він спілкується наодинці і безпосередньо через Бога. ТарасГригорович пронизаний самотністю, тому всю свою сповідь виливав на папір. Мене уньому цікавить перед усім його актуальність сьогодні. Шевченко працював з душею,промовляв через душу. Душа – це сутність, вона не змінюється.Ще мене вражає тонке відчуття жінки, її внутрішній світ, пориви,переживання. «Катерина» – це узагальнення того, що доля жінки – це віддзеркаленнядолі нашої держави, така собі сумна паралель. Якщо уважно простежити за йоготвором все пронизане словами: «люди серця не побачать, скажуть ледащо», «людине простять», «свої люди, як чужії» тощо – все це слова, які вказують про нашументальність. Біда у нас самих, адже лише ми господарі свого дому, і доки ми в ньомуне наведемо ладу, доти не будемо мати спокою», – каже режисер вистави БогданРевкевич.До уваги глядачів особлива історія, особливої жінки, яка шукала дивних скарбів,а знайшла тяжку ношу. Доля – це шлях і чи готові ми прийняти усі покарання за нашівчинки і пройти всі випробування, щоб досягти раю? Чи відповідаємо ми за свої дії неперед людьми, а перш за все перед собою?
«Катерина» – це узагальнення того, що доля жінки – це віддзеркалення долі нашої держави, така собі сумна паралель. Якщо уважно простежити за його твором все пронизане словами: «люди серця не побачать, скажуть ледащо», «люди не простять», «свої люди, як чужії» тощо – все це слова, які вказують про нашу ментальність. Біда у нас самих, адже лише ми господарі свого дому, і доки ми в ньому не наведемо ладу, доти не будемо мати спокою», – каже режисер вистави Богдан Ревкевич.

До уваги глядачів особлива історія, особливої жінки, яка шукала дивних скарбів, а знайшла тяжку ношу. Доля – це шлях і чи готові ми прийняти усі покарання за наші вчинки і пройти всі випробування, щоб досягти раю? Чи відповідаємо ми за свої дії не перед людьми, а перш за все перед собою?